Олег--- пише:

Здається щось таке є....але не на проспекті Шевченка, а на проспекті Свободи (біля памятника Шевченка

Може щось і наплутала, стільки років пройшло!

Олег--- пише:

То така ще савдепівська кавярня - аж очі ріже настільки не вписується в обстановку Центру

У 1992 році тому там було доволі пристойно.

Admin пише:

.да и воспоминания раз остались хорошие значит кофе было хорошее и компания тоже..

Та да... Згадать є що....

Кася пише:

Та да... Згадать є що....

...только детям не рассказывай...

Олег--- пише:

Та і цікаво було б глянути на доню

Ой, є на що подивитися! І їсти сама варить, і за господою доглядає, і рушники вишиває...
Сьогодні на районних змаганнях з легкої атлетики. Ось, вболіваю за неї...

Admin пише:

...только детям не рассказывай..

Ой, молодість моя молодість, де ти поділася, куди завіялася....

Кася пише:

Ой, молодість моя молодість, де ти поділася, куди завіялася....

...у природы нет плохой погоды, каждая погода благодать...

...хорошее вино с годами только лучше и дороже...

Щось я не дуже зрозуміла тепер. Я маю приїхати, чи доньку прислати???
Зараз десь Іринчине фото пошукаю, із свіжіших

Кася пише:

Зараз десь Іринчине фото пошукаю, із свіжіших

...не высылай, пусть мучается и не спит по ночам...

Олег--- пише:

спати ночами не буду

...кофе в термос - и в Черкассы... :d_daisy: :  и будет счастье...

Admin пише:

..кофе в термос - и в Черкассы..

А атмосфера кавярні? А незабутній колорит? А львівський акцент?
Ні, до Львова! Ось рушників дошиємо і подумаємо...

Син - легінь і донеска - красуня
[img][Ви повинні бути зареєстровані та підключені , щоб побачити це зображення][/img]

Кася пише:

А атмосфера кавярні? А незабутній колорит? А львівський акцент?
Ні, до Львова!

...это понятно...

Кася пише:

Ось рушників дошиємо і ...

...ты хоть дочку предупреди для чего во Львов поедете...пусть виноделие начинает изучать...

Кася пише:

Син - легінь і донеска - красуня

...прям как под копирку - в маму красавицу... :d_daisy: :

Admin пише:

..прям как под копирку - в маму красавицу...

Дякую!

Кася пише:

Зараз десь Іринчине фото пошукаю, із свіжіших

Це шоб зовсім сон пропав?

Ой не знаю, як фото показала, то й пропав козак, не спілкується

Кася пише:

Ой не знаю, як фото показала, то й пропав козак, не спілкується

...это он так впечатлился...или за билетами до Черкасс поехал...

Яка цікава і повчальна тут сторінка.
Хочу і своє "зернятко" додати до цієї Теми.
На прикінці 18 століття, у Франції, проходив міжнародний сімпозіум, який мав за свою мету визначити: яка із мов, на Планеті,  сама краща і легша у вивченні, проста у написанні,  сама мелодійна, сама кумедна у своїх висловах, сама лагідна , співуча,  яка не має грубих і образливих слів( а якщо такі і є, то вони викликають псмішку) і т.д.   Дослідивши і порівнявши мови усього світу вони прийшли до висновку, що на ПЕРШЕ  місце заслуговує  УКРАЇНСЬКА МОВА. Грамота, яка була видана українській мові, до сих пір зберігається в Державному архіві. ЇЇ копію я бачила на власні очі, навчаючись в інституті,  від викладача укр. мови, яка нам часто, "русскоязычным", говорила "дівчата-дівчата, сало українське їсте, а мови стидаїтесь..." ))) Так що нам є чим пишатися.  

Лора Ф пише:

Так що нам є чим пишатися.

... і дітей наших цьому вчити - згоден на всі 100% ...

Борщ — одна з найпопулярніших українських страв. На Україні існувало три різновиди борщу.
Перший, червоний, найулюбленіший, готували з капустою, буряком, морквою, петрушкою (пастернаком), пізніше — з картоплею. У святкові чи недільні дні борщ варили на м'ясній юшці (із свининою чи птицею), в будень — затовкували або засмажували салом із часником та цибулею. Для бощу звичайно заквашували червоний городній буряк і використовували як його, так і квас. Для смаку додавали сироватку чи маслянку (рідину, яка залишалася після виготовлення сиру й масла), а в особливо урочисті дні забілювали сметаною. Гостроти борщу додавав червоний стручковий перець, особливо поширений на Півдні України. Борщ готували з квасолею (Середнє Подніпров'я, Полтавщина, Поділля), на Півдні додавали злегка підсмажене борошно, пшоняну або гречану кашу (затирали борщ), а на Полтавщині — галушки. На Поділлі для закваски борща готували спеціальний квас із запарених житніх висівок — грис. На крайньому заході борщ варили дуже рідкий, лише з буряками, заправляючи засмажкою, а для кисло-солодкого смаку додавали сік свіжих вишень або яблук. У піст борщ варили без сала та м'яса, лише на олії, проте намагалися додати до овочевої юшки гриби, в'ялену, сушену або смажену рибу. Червоний борщ широко вживали не лише як повсякденну обідню страву, але й на Різдво, весілля, хрестини, поминки.

Другий різновид борщу — щавлевий, зелений, або весняний. Його варили з молодим щавлем, кропивою, лободою, листям городнього буряка, засмачуючи юшку круто звареним яйцем і сметаною (сироваткою, маслянкою). Так само як і червоний, щавлевий борщ у піст готували без сала і м'яса, на олії, з грибами та рибою.

Третій різновид борщу — так званий холодний (холодник) — готували виключно влітку. Молодий городній буряк варили, різали соломкою, заправляли квасом-сирівцем, сироваткою (маслянкою, сметаною), додавали зелень петрушки, кропу, цибулі, часнику, по можливості круто зварене яйце. Це був сирий борщ, оскільки варили (та й то окремо) лише буряк. Їли охолодженим, нерідко з вареною картоплею замість хліба.

Спосіб приготування щавлевого і холодного бощу зберігся до наших днів майже без змін. Червоний же борщ отримав для за кваски порівняно нові продукти — свіжі помідори, томатний сік, соус або пасту. Ці додатки поступово витіснили буряковий квас. На Півдні почали додавати до борщу солодкий перець — ротунду.

Кася пише:

Борщ

То дуже смачна річ! : :02 :

“Дати гарбуза” – так кажуть, коли дівчина відмовила сватам. Більшості, напевне, відомий цей народний символ відмови у весільному обряді сватання: дівчина, відмовляючи парубкові, за якого її сватають, дійсно колись підносила йому гарбуза.

“Гарбузову” символіку відмови, на думку дослідників, мотивували природні властивості гарбуза: у народі здавна відома заспокійлива дія на людський організм страв з плодів цієї поширеної в українців городньої рослини.
Очевидно, юнак, якому судився гарбуз, вимушений був пригоститися ним, унаслідок чого інтерес до дівчини пропадав. Це було не образливо, а тактовно й мудро.

Таємний код української вишиванки
Ще Геродот писав, що одяг скіфів прикрашала вишивка, а сестра Володимира Мономаха організувала в 11 ст. першу школу вишивання. Сорочки для жінок пряли тільки з конопель або льону - вважалося, що ці рослини захищають майбутню матір і її ще ненароджену дитину.
Кожен регіон мав свої візерунки: Борщевська вишиванка (домінуючий чорний колір), Буковинська (яскраві квіти), Космацька (помаранчеві і жовті квіти), Полтавська (білим по білому).
Мали вишивальниці і своє свято - День Варвари 17 грудня.
У 19 ст. українську вишиванку починають поєднувати з європейським костюмом. Таку моду приписують Іванові Франку.
У 1876 році Олена Пчілка видала альбом українських вишивок.
За часів Радянського Союзу вишиванка двічі переживала піки популярності. Вперше - в період українізації, коли кремлівська влада хотіла сподобатися новоприєднаним республікам (тоді їх носили і партійні керівники, і прості люди), вдруге - за часів керівництва Микити Хрущова (саме його стараннями вишиванка набула рис ділового одягу).
У роки незалежності України вишиванка стала засобом самовираження і національної гордості.

В нас, українців є свято вишивальниць — це день Варвари 17 грудня.
На «Варвари» не можна було прати, білити чи глину місити, — тільки вишивати. У цей день дівчата збиралися разом, молилися і вишивали (чи «висівали» долю?). Адже саме в ці дні ворожили на врожай, на долю, спостерігали за погодою.
То чи не магічні замовляння «засівали» чисті дівчата на білому полотні, творячи живі послання долі? Вважалося, що Варвара «золотими нитками Ісусові ризи вишивала». А це означало, що, будучи покровителькою дівчат-вишивальниць, вона керувала їхніми намірами і руками, коли майбутні наречені вишивали сорочки своїм судженим весільні рушники, ткали та вишивали свої власні сорочки.
Ця висока настроєність з молитвою на таке просте і буденне, здавалось би, діло тільки підтверджує благоговіння і відчуття святості перед барвистим писанням на полотні.
«Варвара» — день повороту на весну: в народі казали, що «Варвара ночі урвала, а дня приточила». Упродовж трьох днів — Варвари, Сави і на Миколая в Україні колись готували кутю та узвар, а це ритуальні страви, пов’язані з поминанням. Тому вишивання у цей день було святим ритуалом, значення якого сьогодні, на жаль, уже втрачено.
Колись вишивані узори не переносилися механічно, як зараз, із чужих зразків. Кожна вишивальниця досконало володіла «мовою» орнаментального письма, відчувала енергетику кольорів, поєднувала їх зі своїми почуттями і помислами в єдине мереживо, яке мало стати оберегом як для самої себе, так і для коханого чоловіка чи дитини.
Щоб точно «закодувати» сорочку, достатньо лише чистоти намірів, любові, а оте «внутрішнє чуття», як ми називаємо свою підсвідомість, само підказує, як і що робити. Недаремно казали, що не всі жінки чи дівчата могли вишивати. Бо тим, у кого наміри чи почуття не були настроєні на «космічні струни», магія вишивання не відкривалася. Власне, вони могли хіба що чуже відшивати, а це не дозволялося робити, бо використати чийсь узір означало взяти на себе чужу долю.
Із цим застереженням не брати на себе чужого зустрічаємося у всій обрядовій культурі, зокрема у весільному обряді: на випікання короваю, який був уособленням Долі на весільному столі, брали тільки «непочату» воду. Не говоримо вже про те, що весільний одяг не позичали, до такого «перекрадання» благословень, які записуються енергетично в одязі, ніхто би не додумався.

Магічна сутність української колискової

Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим.
…І перед нею помолюся,
Мов перед образом святим
Тієї Матері святої,
Що в мир наш Бога принесла…
Т.Г.Шевченко «У нашім раї на землі»


Сьогодні важко оцінити всю глибинність та багатогранність колискової пісні у житті людини. Якщо говорити про значення колисанки в українській традиції, то колискова в першу чергу виступала родинним оберегом, невидимою силою, яка захищала дитину в перші роки її знайомства з новим непізнаним світом.
Яке ж значення займає колискова у прадавньому розумінні захисту немовляти?
Якщо звернутись до історичних даних, колискова є одним з найдавніших жанрів народної словесності, що сягає корінням міфологічного періоду творчості. Спостереження доводять, що не лише образно тематичною структурою, а й інтонаційно-ритмічною будовою колискова споріднена із замовляннями. В минулому подібні пісні виконувались не тільки, щоб приспати дитину, а привернути до неї або відвернути від неї дію певних духовних сил, оберегти від поганих сутностей та енергій. На думку психологів, колискові можна вважати своєрідною формою гіпнозу. Співаючи колискову, мати виконує роль провідника, який «замовляє» свою дитину певними образами, прикликає добро, здоров'я, добру долю у майбутньому.
З енергетичної точки зору, спів матері створює міцне захисне коло навколо дитини. Ще здавна у всіх народів світу колискова є оберегом дитячого сну. Адже сон – це особливий стан людини – загадковий, сповнений неймовірних пригод та роздумів. Колискова виступає ніби як чарівна провідниця дитинки до сну, що вимальовує чудові та світлі картини в її уяві. Вона є магічним інструментом поринання у чарівний світ душевного спокою, її мелодика є унікальною, специфічною і ні з чим незрівнянною.
Ще змалечку дітям показувалось, що все навкруги живе, прививалось почуття любові до оточуючих образів та символів. Сон уявляли наші предки як дружню істоту, яка може увійти в людину і вийти з неї, може заспокоїти, приспати, ввести в стан абсолютного спокою та мрії. Образ Дрімоти виступає в колискових піснях також уподібненим людині, що цілком відповідає дитячому світосприйняттю:

Ой ходить Cон коло вікон,
А Дрімота — коло плота.
Питається Сон Дрімоти:
— А де будем ночувати?
— Де хатонька теплесенька,
Де дитина малесенька,—
Там ми будем ночувати,
Дитиночку колихати.

У житті українців колискова завжди була основою основ соціально-побутових пісень. Згадаймо лише відому казку про Івасика-Телесика, в якій показано, що пісня мала надзвичайну силу в уявленнях наших предків. Адже якою магією наділений материнський голос, що він міг навіть дерев’яного хлопчика перетворити на живого.
Мати і дитя – це найпрекрасніші образи із загальнолюдської скарбниці духовності. Мама є найсильнішою берегинею для своєї дитини. Той зміст, який вона вкладає в колискову, є магічним, здатним захистити дитину від усіх негараздів. Адже співаючи своєму маляті, мати передає свою любов, переживання, закликає добру долю, бажає захистити дитя від усякого лиха…Якою тугою та переживанням наповнена колискова Лесі Українки, в якій показується переживання матері за долю своєї дитини:
Місяць яснесенький
Промінь тихесенький
Кинув до нас.
Спи ж ти малесенький,
Пізній бо час
Спи без завадоньки!
Жодної зрадоньки
Ти ще не знав,
Ані розрадоньки
В серці не мав.
Любо ти спатимеш,
Поки не знатимеш,
Що то печаль…
Для дитини також дуже важливим є відчуття, що вона є бажаною в своїй сім’ї, що її тут люблять і цінують. Саме на такі настрої направлений зміст колискових. Це ніби як місточок, який складає гармонійні відносини батьків і дітей. Співаючи своїй дитині кожного дня впродовж трьох чи більше років, ми задаємо їй життєвий напрямок, визначаємо життєві пріоритети.

Колискова як перше виховання дитини
Колискова – це дивовижна сторінка в історії всього людства. Колискова закладена у нас на генетичному рівні; на рівні інстинктів у всіх людей виникає потреба співати маленьким діточкам колискові. Пісня є невід’ємною частиною раннього розвитку дитяти. Сучасні вчені довели, що діти сприймають музику як найпростішу мову. Саме через музику діти спілкуються зі світом. Крім того, через колискову мати передає дитині моральні ідеали та цінності, і так з покоління в покоління. І що не менш важливо, колискова – це перше знайомство з рідною мовою, її магічним звучанням.
В народі кажуть, що дитину потрібно починати виховувати, коли вона ще лежить у колисці. Адже те, що ви будете давати своїй дитині із самого малечку, буде формувати її на енергетичному рівні, на рівні пам’яті і навіть на фізичному плані. Дитина через почуту мелодію, пісню, інтонацію розповіді, проведену гру найкраще відчуває, сприймає оточуючий світ, людей, рослин, тварин… Батьки мають бути в першу чергу духовними наставниками, провідниками дитини у світ, люблячими вчителями та порадниками. І все це починається з пісні.
Переконались у силі колискової пісні на власному досвіді одні з засновників методики раннього розвитку дітей – Борис Павлович та Олена Олексіївна Нікітіни. Свої висновки вчені виклали у книзі «Ми, наші діти і онуки». Виховавши сімох дітей, педагоги виявили, що колискова формує музичні здібності дитини. Ті діти, яким батьки співали колискових, мали вроджені музичні здібності, а діти, які змалечку не чули співу, мали менш виражені музичні здібності. Співання колискових пісень дуже позитивно вплинуло на розвиток естетичних смаків дітей, прищепило любов до музики, сприяло ранньому розвитку мислення. Крім того, доведено, що діти, яких у дитинстві не колисали, мають погано розвинений вестибулярний апарат. Отаке надзвичайно важливе значення колисанки у забезпеченні емоційного і фізичного здоров’я дитини.
Через пісню мати завжди виливати всі свої найтепліші почуття до дитини, показувала як вона її любить, яка її дитинка найкраща і найбажаніша, і робила вона це з неймовірною любов’ю. Відчуймо лишень всю щирість материнських почуттів до свого синочка у цій колисковій:

Ой люлюлюлюлю, хороше Дитя
Я ж тебе родила, Доленько моя
Ой люлюлюлюлю, спи Синочок мій
Котрий хлопець кращий, той Синочок мій.

Безперечно, наші предки знали надзвичайну силу колискових, адже та кількість колискових, яка дійшла до наших часів, вражає. Найпопулярнішими персонажами українських колискових завжди були тварини як уособлення добра та щирості. Саме це вчило дитину шанобливо ставитись до всього живого. Найпопулярнішими персонажами українських колискових були гулі, які приносили на своїх крилечках сон-дрімоту, і авжеж магічні істоти – коти. Кіт у слов’янських культах займає вагоме місце, він – символ оберегу дому (спить на печі; стереже спокій; не відходить далеко від дому, завжди повертається). Монотонний тихесенький наспів і пестливі слова мають заспокоїти, приспати дитя, тому м’якесенькими лапками підступає до мальованої колисочки пухнастий, волохатий, муркотливий котик:

Котику сіренький, котику маленький,
Котку волохатий, не ходи по хаті.
Не ходи по хаті, не буди дитяти,
Дитя буде спати, котик воркотати.
(А-а а-аа-а а) | (2)
Ой на кота Воркота,
На дитинку Дрімота
(А-а а-аа-а а) | (2)


Також слід зазначити, що колискова є унікальним засобом вивчення скарбів народної творчості, в якій відбиті прагнення народу до найкращих ідеалів і цінностей. Народна творчість, досить гарно поєднуючись з дитячою психологією, з дитячим світом, вчить мріяти, оптимістично сприймати дійсність, бачити добро і зло, естетично виховує, дає повні знання. Свої морально-етичні норми народ створював та вдосконалював протягом багатьох століть, але завжди головним в них були повага та любов до праці, ствердження ідеалів добра та краси, знання свого родоводу, почуття національної ідентичності. Разом з тим нещадно засуджувалися негативні якості людей.
Не слід також забувати, що колискова є не тільки першим виховним процесом для дитини, але і важливим життєвим досвідом матері. Колискова допомагає мамі енергетично очищатись, здобувати навики володіння своїми емоціями. Адже якщо мама буде роздратована, з поганим настроєм, то дитина відразу це відчує. Пісня вчить батьків розуміти і чути не тільки себе, але і інших, передусім, дітей.

Моі малі під колискові засинали.
А хто ще заколихує?

Я співаю пісеньки своїм у Матвійчика є улюблені.

Хохлами нас називають виключно «брати»-росіяни, у яких, певно, щодо кожного народу чи групи народів, приєднаних до Російської імперії (яка з часом перетворилася на імперію радянську) була своя, окрема, образлива назва. Прибалтійці – «чухонці», народи тюркської групи і кавказці – «чурки», білоруси – «бульбаші» тощо. Однак, назва ця – не російського походження, а… тюркського. Адже хох(кок)-улу тюркською та монгольською означає синьо-жовтий. Означення народів і держав за кольорами було звичним у тюрксько-монгольському минулому, наприклад, був народ «кок-тюрки» – сині, «небесні» тюрки. Монголи мали Золоту і Синю орду. Кольорова назва часто поєднувалася з кольорами державного прапору. Так, середньовічна туркменьска держава Кара-Коюнлу мала білий прапор з зображенням голови чорного барана, – адже слово «кара-коюнлу» й означає «чорний баран».

Чи могли монголи, що захопили осердя майбутньої Московської держави, перетворивши її на один з улусів Золотої Орди, називати «хохлами» русів з Русі Київської, яка згодом стала Україною? Так! Річ у тому, що якраз коли війська Бату-хана вдерлися на Русь і прямували до Києва, містом встиг заволодіти Данило Галицький, який поставив там свою залогу. А отже, кияни захищали своє місто під стягом Галицького князівства – золотим левом на блакитному полі. Та й потім витязі під цим прапором чимало лиха поробили «татарам», які так і не змогли встановити над власне Руссю своє повномасштабне «іго».
Московіти, раби татарські, від своїх господарів засвоїли нову назву для русів, етнічне ім’я яких потроху почали перебирати на себе. Але люди прості і темні, скоро забули (якщо взагалі знали) значення терміну «хох-улу», тож витлумачили його «народною етимологією», прив’язавши до «хохла» – оселедця, кшатрійсько-козацької зачіски, яка була у нас ознакою воїна ще в орійські часи, зафіксована візантійцями у князя Світослава Хороброго, а потім перейшла до козацтва. При цьому в слово «хохол» московіти вклали образливий смисл, на що українці відповіли «кацапом», натякаючи на цапині бороди «братів».

28 января - Кудесы — день угощения домового.
Домовой — запечник, прибаутник, сверчковый заступник.
Название праздника — кудесы (бубны) — указывает на то, что наши предки общались с домовым или же просто веселились, услаждая слух музыкой:
Дедушка-суседушка!
Кушай кашу, да избу храни нашу!
Домовой – никто иной, как один из детей бога Велеса, изначального заступника славян. И дети его селились ближе к людям для того, чтобы им во всем помогать. Тех, кто жил за печкой называли домовыми, кто отправился в лес – лешими, добрых духов рек и озер – водяными, а тех, кто готов подсобить человеку в поле – полевиками.
По одной из легенд, этот дух произошел из числа непокорных небожителей, сброшенных на землю. Прижившись близ человека, он приобрел добродушие и склонность к шуткам, которые у него, прямо скажем, отличались изрядным своеобразием.
Например, ради собственного веселья (или в качестве укора провинившемуся члену семьи) он может щекотать и щипать сонных людей, стучать в стены и т.д. С ним старались ладить, поднося угощение и подарки (а до подношений это существо весьма охоче), а также содержа в чистоте его любимый запечный угол. Это являлось важной мерой для того, чтобы «домовой не перевелся». Такого допустить было нельзя, ведь в народе существовало твердое убеждение, что от домового во многом зависит благополучие дома.
Есть один особый день в году, который может предрешить судьбу всего года. Последующие двенадцать месяцев с 28 января пройдут либо при поддержке родового духа, которого мы знаем, как домовой, или же без его участия. А заручиться его поддержкой наши предки стремились всегда. Поскольку в таком случае хозяева дома могли рассчитывать на благополучие несмотря на то, что ожидало в новом году всех остальных. Духи домовые, которые в древние времена входили в число небесного воинства, однажды решили спуститься на Землю. Часть этих духов поселились в домах людей и стали вести и охранять целые роды. Итак, посмотрим, как же заручиться поддержкой домового в его особый день в конце января.
Кто такой домовой и почему принято почитать его 28 января
Домовой есть никто иной как родовой дух-хранитель. Он может помочь разрешить все возникающие в семье проблемы, так и навредить, если хозяева дома с небрежением к нему отнесутся. В древности считалось, что домовой живет за печкой, а потому его часто называли «запечник», «сверчковый заступник» или же «прибаутник». К слову, название праздника «кудесы» или «бубны» как раз и несет в себе смысл всего празднования — веселье. В день почитания домового принято веселиться и одаривать родового духа подарками, которые он необычно любит.
Дружба с Домовым
Считалось, что домовой — один из детей древнего и могущественного славянского божества Велеса, которого наши предки считали своим первым заступником. Есть у домового и братья, другие духи, которые посланы в помочь роду человеческому и обитающие в лесах — таких зовут лешими, в реках и озерах — эти известны как водяные, и на лугах и полях — такие духи называются полевиками.
Духи, поселившиеся в домах людей, которых мы теперь называем домовыми, по своей природе добрые и считают своей обязанностью хранить домашний очаг. Важно научиться читать знаки, которые подает домовой.
Во сне почувствуете, будто кто-то старается стянуть с вас одеяло, значит, домовой старается обратить на себя ваше внимание. Мысленно спросите домового, какое послание он стремиться вам передать. Ответ может прийти во сне или в виде отчетливой мыслеформы. Обратите внимание, о чем подумаете сразу после пробуждения утром.
От своих собратьев, которые при должном к ним почтении и правильном обращении также не прочь оказать помочь человеку, отличается тем, что особенно любит юмор. Шутки его добрые, если только, конечно, вы не накликали его гнев. Если домовой к вам расположен, он может неумело, но с любовью плести вам тонкие косички из волос, пока вы спите, или давать вам предупреждающие знаки, если в ближайшее время вам предстоит пережить важные события.
Правила «дружбы» с домовым
А вот ссориться с домовым наши предки ох как не любили. Оскорбленный дух мог и скотину во дворе уморить, и хозяйство в упадок привести, и хозяев без гроша оставить. Разгневанный домовой мог и в стены по ночам стучать, и жуткими образами во снах пугать. Первое и, наверное, одно из самых главных правил, которые помогут наладить дружбу с домовым — это содержать в чистоте печной угол. Если вы живете в частном доме, с отоплением все понятно. А квартире в первую очередь нужно и чистоте кухни.
Домовой сам следит за энергетической чистотой дома, и того же ждет о своих хозяев. Имеется в виду, что поддерживать чистоту следует не только внешнюю, но и внутреннюю.
Если вы копите негативные эмоции, не отпускаете обиды, зависть, злость или любой другой негатив, рано или поздно это притянет в вашу жизнь негативные события. Домовой это знает, а потому стремиться «переключить» вас на позитивную линию жизни.
Во время ночного отдыха вы можете ощутить тяжесть на определенной части тела. В таких случаях говорят, будто кто-то сверху уселся. Так домовой предупреждает, что пора заняться энергетической чисткой, собственной и всех помещений в жилище. Иначе, беды не миновать. Особо чувствительным людям, которые способны воспринимать тонкие энергии, домовой может подавать еще более явные знаки: являться во сне с конкретным посланием или предупреждением.
Не любит домовой беспорядков. Поэтому правило номер один — регулярно делать уборку не только в помещениях, но и энергетическую. Во время генеральной уборки добавляйте в воду немного заговоренной воды и используйте ее для очистки всех поверхностей. Заговор нужно начитывать непосредственно перед уборкой: «Домовой-Батюшка, помоги очистить дом. От слов черных, от мыслей недобрых, от пожелай злых, от хворей и напастей, от зависти и злости. Ты, домовой наш дом в чистоте храни и домочадцев убереги. Как велено, так и сделано».
Как праздновать Кудесы
28 января важно провести в веселье. Постарайтесь создать хорошее настроение себе и своей семье: хорошо, если вечером вы все вместе соберетесь за ужином, и для домового угощение приготовите. Поскольку домовой очень любит шутки и юмористические рассказы, можно приготовить их заранее и рассказать своим домочадцам. Можно приготовить и печенье с шуткой-загадкой.
Печенье можно купить заранее. В таком случае понадобятся только пару листов белой бумаги и пищевые шпажки. Листы бумаги нарежьте тонкими полосками, на каждом напишите загадку с шуточным ответом. Сверните каждую полоску бумаги трубочкой и шпажкой присоедините к печенью. А после семейного ужина предложите каждому члену семьи выбрать по печенью с загадкой, которую нужно загадать всем присутствующим.
Угощение для Домового
Все это необычайно потешит домового, а вот самому родовому духу по древней традиции домовому готовят сладкую кашу из пшеницы или овса. Понадобится не более 50 г. При варке каши читают такой заговор: «Домовой, домовой, для тебя угощение, тебе — почет и уважение, а ты в ответ нас от всякого зла храни, от напастей убереги». Проговорить это нужно трижды и непременно вслух.
Помимо каши домовой очень любит сладости, молоко, сахар и варенье. Хорошо, если для хозяина домового у вас будет специально купленное отдельное блюдце. Угощать домового принято дважды в год, доставая особое блюдце и раскладывая на нем сладкое угощение. А если требуется поддержка домового в каком-то особом случае, точно также достаньте блюдце, наполненное угощением, и попросите духа оказать вам помощь в конкретном деле.
Готовую кашу нужно поставить в правый от печи (камина или котла для отопления) угол. В квартире можно спрятать угощение для домового у кухонной плиты. На следующее утро эту кашу нужно скормить птицам. Можно оставить ее в кормушке для птиц или разбросать вблизи стаи. При этом мысленно нужно произнести: «Земле — добро, птицам — пища, домовому — поклон, а мне (ваше имя) и моей семье — защита и благополучие. Так в ваш дом и семья всегда будет обеспечены защитой от негативной энергии.
Как попросить домового о личном счастье
Считается, что духи-домовые общаются между собой. А потому, если у хозяина или хозяйки дома не ладится семейная жизнь или они и вовсе одиноки и не могут найти себе пару, можно обратиться для решения этой проблемы к домовому. Он и от участившихся семейных ссор избавит, восстановив взаимопонимание в семье, и суженного (суженную) поможет поскорее в дом привести, помогая встретиться действительно родственным душам.
Для этого до 28 января, когда нужно проводить ритуал на личное счастье, нужно заранее приготовить: пару новых мужских тапочек (если женщина одинока и хочет скорее найти себе подходящего мужа или если уже имеющийся супруг постоянно затевает ссоры и в семье никак не складываются отношения) или же женских тапочек (если подобные проблемы с женщиной возникают у мужчины). Кроме того, понадобится красная лента длиной два метра и обычная восковая свеча.
Домовой бережет семейное счастье
Ритуал нужно проводить за 10-15 минут до полуночи. Встаньте у порога входной двери, повернитесь к двери спиной так, словно бы только вошли. Наденьте купленные тапочки, чуть приоткройте входную дверь и в образовавшуюся щель трижды прошепчите: «Домовой-Батюшка, пригласи в мой дом достойного человека. Пусть как и ты он здесь будет радивым хозяином (хозяйкой). Тебе — в помощь. Мне — для счастья, на радость. Слово мое крепкое, верное, быстро исполнится».
Чтобы помочь домовому наладить семейную жизнь, возьмите две кофейные чашечки, сварите кофе и наполните чашечки до краев и поставьте на одно блюдо. Зажгите две красные свечи и поставьте по обе стороны. Засыпайте сахар при помощи маленькой ложечки в каждую чашку и просите домового «усластить» ваши отношения с партнером. Кофе выпейте.
После этого пройдите в новых тапочках до своей кровати. Там снимите их, сложите подошвами друг к другу и перевяжите красной лентой. Оставьте тапочки под кроватью в прозрачном пакете. Считается, что в самые короткие сроки вам повстречается подходящий для семейной жизни человек. Когда наступит время встречи, пригласите его (ее) в гости, а когда он переступит через порог, предложите ему заготовленные тапочки. Все остальное за вас сделает Домовой.

ТОП-5 електронних бібліотек з книгами українською мовою:

- e-bookua.org.ua/
- libruk.in.ua
- javalibre.com.ua/
- chtyvo.org.ua/
- ukrlib.lviv.ua

Для тих, хто любить читати.
Література українською мовою - у зручних форматах для букрідерів, смартфонів чи планшетів.

... наше майбутнє ...
[Ви повинні бути зареєстровані та підключені , щоб побачити посилання]

... наша історія ...
[Ви повинні бути зареєстровані та підключені , щоб побачити посилання]

... наша гордість ...
[Ви повинні бути зареєстровані та підключені , щоб побачити посилання]