Херсонская область, Скадовский район.

Самый большой остров Украины, который расположен неподалеку от курортных центров Скадовск и Лазурное — заповедная зона, большое количество местной флоры и фауны которой занесено в Красную Книгу Украины. На острове можно увидеть благородных оленей, в прибрежных зарослях рогоза и камыша прячутся муфлоны. На острове много лис, так как на них никто специально не охотится, и они бегают даже днем.

Остров — прекрасное место для любителей дикого отдыха. Идеально чистое море, безлюдные песчаные пляжи и практически полное отсутствие людей.

Олешківські піски – природне диво України та найбільша пустеля Європи

Чим насправді є Олешківські піски? Яка природна чи надприродна сила створила це піщане диво на щастя, чи на горе людям? Чому вітри вирішили засипати зелені колись землі гарячими хвилями піску, створивши найбільшу європейську пустелю саме в Україні?

Що стало причиною утворення Олешківської пустелі – цікаве питання, що досі огорнуте легендами, науковим гіпотезами та таємницями. Масштабні геологічні катаклізми льодовикової епохи; падіння метеориту; висихання старого русла древнього Дніпра; чи винищення незліченними овечими отарами високих трав… Яка б з перелічених гіпотез не була правдою, та сьогодні на території Херсонської області розкинулися 200 гектарів гарячого піщаного моря, що ховає на своєму дні багато таємниць людської бездумності та мудрості, трагедій та слави, смерті і безсмертя…

“У часи, коли всюди панувала природа, а не людина, ці землі були багатими. У Дніпрі плавало без ліку риби. Тури, заклопотано опустивши голови, випасалися на соковитих травах. Неозорими степами мчали назустріч вітру сайгаки. Ще якихось 3-4 сотні років тому на стеблах зелених трав тут гойдалася тиша і природній спокій… Хіба що колись сполоханий татарин чимдуж промчить на коні у напрямку Криму. Чи загін козаків майне у далині…

Вітер змів усе: і ганьбу, і славу Олешківської Січі – практично, останнього прихистку запорожців, які, тиняючись між могутніми гегемонами – Росією та Туреччиною, розколоті та пошматовані внутрішніми міжусобицями, мріяли відродити давню славу України. Напевне навіть не підозрювали, що мине лише кілька десятиліть — і загинуть усі, назавжди…

Ще 2400 років назад тут побуває Геродот. Він назве місцевість Гілеєю, тобто, Поліссям і опише тутешні зелені ліси із буйним різнотрав’ям і різноманітними деревами. Але ж куди зникне описане істориком зелене диво? Звідки ж раптом тут, за лічені кілометри від Чорного моря, поруч з могутнім Дніпром, з’явиться така велетенська пустеля”.

Піски на цих землях були давно, але тому, що бачимо зараз, ми зобов’язані барону Фальц-Фейну (принаймі такою є найпоширеніша версія походження пустелі) — тому самому засновнику Асканії-Нової. Тому, чиї скарби містично зникли після його смерті. У 18-19 столітті сюди масово стали завозити овець. Кажуть, одному тільки барону належало стадо до мільйона голів. Вівці знищили рослинність, решта зробили пожежі, вітрова ерозія та безцільна вирубка лісів. За даними “Журналу загальнокорисних відомостей” тільки з 1802 по 1832 рік зникло близько 5000 га лісу, після чого площа під рослинністю скоротилася практично до нуля.

У двадцятому столітті проблема почала стояти досить гостро. Території пустелі збільшувалася з кожним днем. Унікальність цих пісків і в тому, що вони рухомі, і коли ще не було навколо лісових насаджень, вони завдавали шкоду мешканцям навколишніх сіл, підповзали до самих помешкань і блокували входи. Було прийнято рішення кордони засадити лісом. Згодом все припинилось, коли важкою працею за допомогою волів й дерев’яних плугів було засаджено тисячі гектарів лісу. Сімсот з них кілька років тому просто згоріли. Та всього засаджено було більше 100 тисяч гектарів дерев. Тепер це – найбільший у світі рукотворний ліс (!).

Нині доля пише нову історію Олешків. Стара назва, взята ще за Київської Русі, забута, замінена на Цюрюпинськ, на сумнівну честь радянського комісара. І не згадали б про неї, якби не загадкові піски, чиї бархани поки що ховають кілька вагомих таємниць.

Тривалий час Олешківські піски були закритою /секретною зоною. На території пустелі розташовувався військовий полігон. СРСР залишив по ще одне страхіття часів холодної війни: ідеальне, на думку військових, місце для вправляння у скиданні бомб. Понад 2 десятки років тому над пустелею шмигали літаки, вправляючись у влучності. Тож скільки ще вибухівки ховають бархани – невідомо. Але пустеля неначе сама невпинно вивільняється від надокучливої ноші. Пісок, гнаний вітром, пливе собі з місця на місце, й пагорби постійно міняють свої форми.

То тут, то там з-під крупинок починають визирати шматки військового металу. Хтось натрапить на прості гільзи від автомата, а хтось знаходить цілі бомби, що колись так і не розірвалися. Ще мить – і раптовий смерч знову поховає їх під хвилями піску. Бомбометання на довгі роки залишило свої сліди, та продовжує калічити, а то й забирати життя (шукачів металобрухту). Туристам зазвичай боятись нічого, але варто бути уважними та обережними.

Олешківські піски приховують не лише таємниці, а й скарби. Багато цікавих і надзвичайно цінних речей було знайдено тут під час розкопок.

Наявність на Олешківських пісках предметів матеріальної культури людини різних епох – від палеоліту до середньовіччя – дозволяє зробити висновок, що вона була більш заселена людиною у минулому, ніж сьогодні. Найбільше залишків цих культур відомо для Козачелагерської арени.

У пісках зустрічаються брудно-буро-жовті, теракотові та цегляного кольору черепки грецьких амфор античного часу. Археологи відмічають чисельні знахідки наконечників скіфських бронзових стріл. Були також знайдені: залізний ніж, бронзові прикраси від кінської збруї, бронзові пряжки, шила, залишки бронзового дзеркала та уламок скіфського котла, бусини скіфсько-сарматських часів та інкрустовані бусини римських часів. Знайдений бронзовий наконечник поясу датується середньовіччям.

На окраїні арени у 1952 р. біля с. Раденське була знайдена мідна монета часів Київської русі. На території Козачелагерської арени знайдені також уламки глиняних козацьких курильних трубок.

Сьогодні Олешківська пустеля – це безкрайні бархани, сипучий пісок, жарке повітря, жовті горби скрізь, куди не кинь оком. По навітряному схилу неясні криві письмена – сліди гадюк. Поодинокі билинки піщаного вівса, якісь колючі травинки, кущики. А біля хвилястої лінії горизонту, там, звідкіля тече це палаюче повітря, височіє стовп. Найсправжнісінька пустеля. Яскраве нещадне сонце, іскристий, дивовижний, але неживий пісок і всепоглинаюче мовчання пустелі.

Ще один чудовий витвір природи, яка є там – оазис. Справжній український оазис посеред справжньої української пустелі. Неперевершено!

Крім того, мало хто знає, що на глибині 300-400 метрів тут знаходиться прісне підземне озеро. До речі, вода у ньому дуже смачна.

Пустеля складається з 7 так званих арен. Усі вони горбисті, із коливанням висот до 20 метрів. Поміж арен, що висмажують у власних котлах мільйони тон піску, лежать озера та мліють під сонцем негусті ліси.

Науковці назвуть її радше напівпустелею через кількість опадів і температурний режим. Може фахівцям і видніше, але кліматичні умови тут надміру суворі. Влітку пісок нагрівається до 75 градусів за Цельсієм. І тоді нескінченні піщані бархани перетворюються на круті вершини, а круті спуски і підйоми вмить виснажують мандрівника. Розпечений пісок каламутить розум, сліпить очі та потрапляє у кожну шпаринку. Крупинки надзвичайно дрібні. Кинеш жменьку у повітря – і хмарка ще якийсь час провисить невагомо. А довкола – лише тиша та вітер, що швидко ховає сліди ледь не єдиної живності. Це хвилясті візерунки, залишені на піску гадюками.

З тварин тут можна зустріти вовка, зайців, піщанок, вужів і найрізноманітніших комах. Чим ближче до межі лісу – тим більше живих істот.

А ще в Олешківській пустелі живе небезпечний для людини павук – каракурт. Його отрута в 15 разів сильніша за отруту гримучої змії. Однак каракурт на людей сам не нападає.

Тутешні мешканці розповідають про містичність місцевості Олешківських пісків. Тут, кажуть, часто чіпляється блуд.

На одному з барханів є невеличкий цвинтар. Дивно, але ніхто не знає, як і чому він тут опинився. На одному з хрестів можна побачити дату смерті – 1968 рік. Місцеві люди кажуть, що десь у ті часи на полігоні сталася аварія – зіткнулися два літаки, були людські жертви.

Ще одна з легенд пов’язує Олешківські піски з козаками-характерниками, які мали проходити у пісках обряд ініціації – вижити близько місяця без їжі та води. Розповідають, що сам отаман Сірко проходив подібне випробування. Легендарний Іван Сірко ще юнаком став у Олеші характерником. Давні перекази розповідають: “Отримав юнак від старих вчителів осаннє і найскладніше завдання – зайти секрет безсмертя. Місяць прожити в пустелі без харчів та води. Кілька днів Сірко йшов Олешками, та сонце перемагало. На шостий день закінчилася вода, іти далі не міг. Та раптом у мареві з’явилася вродлива дівчина, уклала до рук якусь рослину і зникла. На світанку Сірко прийшов до тями, у руці тримав якісь стебла та корінці. А сила раптом повернулась».

Навіть сьогодні кожен може знайти у пустелі цю рослину. Вочевидь Сірко з’їв корінець любки дволистої. Людині, щоб вижити у царстві пекельного піску, достатньо з’їсти бодай один корінець.

Ось така історія. Забувають оповідачі лиш про одне – у часи Сірка на місці Олешківських пісків ще не було ніякої пустелі. Та на те вона і легенда.

Звичайно Україна – не Африка і можливо Олешківським піскам не зрівнятися з Сахарою. Та ця пустеля обов’язково вразить вас своєю особливою красою. Безмежною, таємничою, навіть химерною і дикою… Вона виснажить спекою і пусткою, та потім відкриє перед мандрівником загадки своєї великої і величної душі. Їй є що розповісти людям, та лише тим, хто вміє слухати, тим, хто вміє вірити у побачені між піщаними хвилями сліди часу.

Для тих, хто зібрався в дорогу:

Місце знаходження:
30 км на схід від міста Херсон у Цюрупинському районі, біля узбережжя Чорного моря

Як дістатися:
Найближчі міста – Херсон, Цюрупинськ, Нова Каховка. До самих пісків дістатися можна лише своїм ходом (автостоп, маршрутки до найближчих сіл). Найкраще взяти екскурсію.

GPS:
46°34’59”N 33°2’59”E

Контактні дані:
З 2010 року Олешківські піски є Національним природним парком, центральний офіс якого знаходиться за адресою:
м. Херсон вул. 40 років Жовтня 136 А. Тел: (0552)-355152

Коли краще вирушати:
Їхати краще у травні-червні, коли у таврійських степах вогнем цвітуть дикі маки, або у вересні-жовтні, коли голову вже не припікає сонце.

Що взяти з собою:
У Цюрупинську слід купити їжу й набрати води, оскільки далі магазинів може не бути.
Якщо ви потрапили сюди у хмарну погоду – можете легко збитись з курсу і ходити увесь час колами. Тому компас – обов’язковий атрибут.

Поради бувалого мандрівника:
Місце не для любителів комфорту, на туристичну інфраструктуру сподіватись не варто. Чудово було б залишитись на ніч в наметі. Адже це – єдине місце в Україні, де можна зручно лягти на бархані, поклавши під голову рюкзак і насолоджуватись нічним небом.
Для комфортнішого відпочинку можна зупинитись, наприклад, у туристичній базі міста Цюрюпинськ.

День міста Херсон відзначається в 3-ю суботу вересня.
У 1737 році під час російсько-турецької війни на правому березі Дніпра було побудовано зміцнення російської армії Олександр-шанц. 18 червня 1778 року Катериною II був підписаний указ про заснування фортеці і верфі і вже 19 жовтня 1778 були закладені фортеця, верф і місто, що отримало назву Херсон, на честь стародавнього Херсонеса, як джерела християнства на Русі. Засновником міста був Г. А. Потьомкін - фаворит імператриці Катерини II.
У Херсоні починалося будівництво Чорноморського флоту. 16 вересня 1783 року зі стапелів адміралтейської верфі було спущено на воду перший великий 66-гарматний корабель «Слава Катерини». Наприкінці XVIII століття Херсон відіграв важливу роль у розвитку внутрішніх та зовнішніх економічних зв’язків Росії. Через Херсонський порт здійснювалася торгівля з Францією, Італією, Іспанією та іншими країнами Європи. Під час подорожі по Півдню імператриці Катерини II херсонською фортецею були здивовані навіть іноземці.
У 1803 році Херсон став центром Херсонської губернії. У місті розвивалося суднобудування, виростали підприємства з переробки сільськогосподарської продукції. Було затверджено герб і прапор міста.
У 1813 році засновано перше повітове училище - казенний початковий заклад, через два роки - губернська чоловіча гімназія. У 1834 році відкрито училище торгового мореплавання, а земське сільськогосподарське училище - через сорок років. У 1838 році в місті з’явилася перша газета - «Херсонські губернські відомості». У другій половині XIX століття побудовані театр, бібліотека, створені археологічні та природничі музеї. Незабаром було відкрито рух по залізниці, що зв’язала Миколаїв і Херсон.
Після 1861 року намітився значний економічний ріст. Після поглиблення дна в руслі Дніпра Херсон знов набув значення важливого морського порту. На початку XX століття десятки мільйонів пудів хліба вивозилися звідси в Європу. Промислові підприємства постачали продукти харчування, легкої промисловості, суднобудування, сільськогосподарського машинобудування, лісопереробки. У 1907 році залізнична лінія з’єднала Херсон з великими містами країни, а в 1908 році дала струм перша міська електростанція.
Міста обласного значення Херсонської області: м. Каховка, м. Нова Каховка.
Міста районного значення Херсонської області: м. Берислав, м. Генічеськ, м. Гола Пристань, м. Скадовськ, м. Таврійськ, м. Цюрупинськ.
В 2015 році День міста Херсон припадає на 19 вересня.

Генические катакомбы. О них писали не раз и разные авторы. Но на них можно смотреть с разных точек зрения: исторической, геологической, строительной, военной и иных.
На суд читателя же представляются только две: мифологическая и сакральная, хотя, по мере необходимости затрагиваются и другие. Но при этом, рассматривать историю наших катакомб нужно обязательно в сочетании с двумя другими важным элементами, а именно – подземными источниками вод, как термальными, так и артезианскими. Но в любом случае, энергетически активными. И второе: в пакете с окружающими объектами – Чонгаром, Сивашем, Каменной Могилой и некоторыми другими, так как линия "Мелитополь – Геническ – Чонгар" представляет собой единый древний ритуальный комплекс, имеющий общую сакральную историю.

когда жил в Геническе изучал историю катакомб
много интересного. но в сами катакомбы так и не попал

1958 г. Херсонщина , Голая Пристань . Рыбокоптильный цех .
Вот такая белуга водилась в Днепре .


[Ви повинні бути зареєстровані та підключені , щоб побачити посилання]