“Холодний” метод вирощування телят

На сьогодні метод “холодного” вирощування новонароджених телят дещо призабутий, хоча за правильного його використання можна гарантовано підвищити збережуваність молодняку й виростити у майбутньому високопродуктивних тварин.
З наукового погляду, метод “холодного” вирощування телят полягає в тому, що вони дихають чистим зовнішнім повітрям природної температури і вологості, практично позбавленим шкідливого мікроклімату тваринницького приміщення, що сприяє вирощуванню здорових та міцних тварин.
Кожен господар або керівник сільськогосподарського підприємства бажає мати високопродуктивних тварин і вести галузь скотарства прибутково. Для цього власник тварини або зоотехнічна й ветеринарна служби господарств прагнуть одержувати і вирощувати якісний молодняк. Як водиться, на зимово-весняний період припадає понад 60% отелень корів і народжень телят, але понад 80% телят мають різні респіраторні та кишково-шлункові захворювання. Це пояснюється тим, що не приділяється належної уваги утриманню й годівлі сухостійних корів, особливо новонароджених телят.
Метод вирощування новонароджених телят у холодних приміщеннях розробив та впровадив відомий вчений і практик, автор костромської породи великої рогатої худоби, професор С. І. Штейман. Яким же чином його було винайдено? Дуже просто. Випадок! Ще в 40-і роки минулого століття на початку зими, коли в околицях села Караваєво Костромської області випав сніг і почались морози, із стада радгоспу зникла корова. Після кількох тижнів пошук увінчався успіхом. Корову знайшли поблизу лісу в копиці соломи живою й здоровою. Разом з нею жило міцне й бадьоре теля, яке вже встигло добре адаптуватися до навколишньої холодної температури повітря. Так зародився метод вирощування новонароджених телят у холодних приміщеннях, який по праву вважають “караваєвським”.
На сьогодні існують різні модифікації “холодного” методу вирощування телят у зимово-весняний період, серед яких доцільно виділити такі системи утримання тварин на вулиці:
в індивідуальних клітках із дахом, який знімається;
в індивідуальних клітках-будиночках з вигульними майданчиками;
в індивідуальних клітках під навісами;
в індивідуальних клітках у нетипових холодних приміщеннях капітального чи полегшеного типу з вигульними майданчиками на вулиці;
після дво- тримісячного віку — групове безприв’язне утримання в ізольованих боксах на глибокій солом’яній підстилці в нетипових холодних приміщеннях капітального або спорудах полегшеного типу з вигульними майданчиками на вулиці.
Вигульні майданчики повинні мати тверде покриття. Телят, починаючи з третього-четвертого дня від народження, на вигульні майданчики рекомендується випускати вільно або регламентовано, з урахуванням вуличної температури. Індивідуальні клітки, будиночки та холодні приміщення повинні мати годівниці для грубих, соковитих, концентрованих і мінеральних кормів. Яку модифікацію застосувати, повинен вирішити власник тварин, з урахуванням матеріальних та технологічних можливостей господарства.
Суть практичного застосування “холодного” методу вирощування телят ось у чому. Після 24 годин від народження, коли теля обсохло й мало кілька випоювань молозивом, його переносять в індивідуальні приміщення на вулиці (попередньо ретельно розтерши йому шкірний покрив). При цьому у телят відбувається рання стійка і довготривала адаптація до холоду. С. І. Штейман пропонував, за будь-якої температури, телят одразу ж після народження переносити в холодний телятник і, якщо на вулиці температура 7°С, індивідуальну клітку утеплювати зверху та з боків соломою, а саме теля накривати соломою. Коли теля обсохне (приблизно через 8–12 годин після народження), його треба розтерти солом’яним джгутом.
На вулиці теля в індивідуальній клітці-будиночку слід утримувати на глибокій солом’яній підстилці завтовшки 20–30 см (7–8 кг соломи). Для досягнення чистоти й сухості повітря в клітці-будиночку треба регулярно змінювати верхній шар соломи. Щоденно в індивідуальні клітку або будиночок, з урахуванням ступеня забруднення підстилки, потрібно вносити 2–3 кг свіжої соломи, причому, верхній шар підстилки завтовшки 5–8 см постійно слід підтримувати сухим. Якщо теля утримують на відкритому повітрі в індивідуальних клітках з дахом, який знімається, то в теплу пору дах слід зняти. Коли на вулиці дуже холодно, то клітку зверху та боків додатково треба утеплити соломою. В індивідуальній клітці або будиночку не повинно бути більше одного теляти. Індивідуальні клітки та будиночки перед новою постановкою телят треба очистити від гною, продезінфікувати, побілити і тільки через тиждень можна запускати в них новий молодняк.
Індивідуальна клітка-будиночок з вигульним майданчиком для телят на вулиці має розміри: довжина — 2,5 м, ширина — 1,2 м, висота передньої стінки — 1,2 м, задньої — 1,1 м — виготовляється із суцільних стінок (дошок, фанери, пластмаси або інших матеріалів). Довжина вигульного майданчику для прогулянок телят — 1,8 м. Краще його виготовити зі щитів у вигляді штахетнику чи дерев’яних дошок. Зовні клітки-будиночки рекомендується оббивати поліетиленовою плівкою. Відстань між клітками-будиночками — 0,5–1,0 м, яку взимку, за низьких температур та при заметілях, слід заповнити соломою. Індивідуальна клітка-будиночок може мати дверці або не мати передньої стінки взагалі, щоб теля мало змогу вільно виходити на вигульний майданчик. У цьому разі передню частина будиночка закривають брезентом або мішковиною у вигляді шторки. Для захисту від дії атмосферних опадів використовують поліетиленову плівку або руберойд. На тверде покриття в будиночку укладають підстилку з тирси завтовшки 20–25 см, яку застилають соломою спочатку з розрахунку 7,5 кг на один будиночок (товщина шару соломи — 30 см). Якщо на вулиці температура нижче 8...10°С, заметіль або негода, то шторку опускають, але теля вільно може виходити з будиночка, якщо на вулиці теплішає, — шторку доцільно підняти. За температури -25...30°С будиночок з боків треба утеплити тюками соломи чи іншими матеріалами.
У зимово-весняний період з індивідуальних кліток або будиночків на вулиці телят рекомендується переводити в холодні приміщення, в групові ізольовані бокси з вигульними майданчиками на відкритому повітрі — не раніше двомісячного віку. Групове безприв’язне утримання телят (по 5–10 голів залежно від віку) допомагає тваринам краще витримувати низькі температури (до -30°С), раніше привчитись до поїдання рослинних кормів, що прискорює розвиток органів системи травлення, сприяє формуванню міцного кістяка. За групового утримання телят площа підлоги на одну тварину становить не менше 2 м2/голову, фронт годівлі — не менше 40 см. Холодне приміщення обов’язково повинно мати добру вентиляцію.
За “холодного” методу вирощування телят важливо дотримуватись основних правил випоювання їх молозивом та молоком, а також годівлі рослинними кормами. Незалежно від того, в який час доби телиться корова, є дуже чітка зоотехнічна вимога — теля потрібно напоїти не пізніше ніж через 30–40 хвилин після народження. Це обумовлюється тим, що з часом молозиво втрачає свою якість, у ньому стає менше імуноглобулінів, які захищають організм новонародженої тварини від різних захворювань. Протягом першої доби від народження теля слід поїти теплим молозивом температурою 36...38°С не менше п’яти-шести разів. У два-сім днів від народження теляті рекомендується випоювати молозиво три-чотири рази на добу. Для покращання процесу травлення телятам у віці 3–20 днів від народження доцільно через 1,5 години після випоювання молозивом і молоком додатково давати 0,5–1,0 літр теплої кип’яченої води двічі-тричі на добу. Після 20-денного віку теляті можна давати теплу воду в будь-який час доби. Науковці рекомендують також витирати морду теляти після випоювання молозивом або молоком, щоб у нього не виникало рефлексу ссання. В разі вирощування телят на холоді потрібно суворо дотримуватись розпорядку дня й годувати тварин три-чотири рази на добу.
У зв’язку з інтенсивністю окислювально-відновлювальних процесів в організмі молодняку та значною витратою енергії рівень годування телят на холоді повинен бути високим і становити близько 2,5–3,0 літрів молока на одне годування. Із сьомого дня від народження телят привчають до поїдання доброякісного сіна та концентрованих кормів. До 15 дня від народження телятам краще давати концкорми у вигляді молочної бовтанки, а потім перейти на сухі збалансовані концентровані корми, до яких тварини повинні мати вільний доступ. Із 40–60 дня від народження телят привчають до поїдання сінажу, а силос починають давати не раніше тримісячного віку. У цілому в господарствах повинні бути розроблені схеми годівлі телят, а раціони потрібно складати з урахуванням віку та живої маси тварин і балансувати за всіма поживними речовинами.
Важливе застереження: щоб не викликати захворювання телят, яких вирощували “холодним” методом на відкритому повітрі, їх не рекомендується переводити в теплі капітальні приміщення і змішувати з телятами, що там утримуються. Отже, телята, вирощені на холоді, повинні утримуватись і далі в аналогічних умовах, тобто окремо в холодних приміщеннях.
У власників корів може виникнути запитання, коли краще впроваджувати “холодний” метод вирощування телят. Це потрібно починати з моменту постановки худоби на зимово-стійлове утримання.
Метод “холодного” вирощування телят не є абсолютно ідеальним. До нього слід розумно підготуватися, освоїти технологію, зробити потрібні розрахунки, а вже потім впроваджувати в господарстві. Однак основні переваги “холодного” методу такі: зменшуються витрати на утримання та будівництво типових теплих капітальних приміщень для тварин, підвищується імунітет тварин, значно знижуються захворювання телят, значно скорочується падіж новонароджених телят, підвищується їх збережуваність, зменшуються витрати на лікування тварин, покращується мікроклімат приміщень, зменшуються витрати електроенергії. Ручна праця та витрати кормів за “холодного” вирощування дещо збільшуються (на 5–15%), але це компенсується вищими середньодобовими приростами телят у всі пори року. Ще одна перевага полягає в тому, що телиці на один-два місяці раніше досягають парувального віку, а відтак, значно зменшуються витрати на вирощування майбутньої корови. І нарешті, молодняк, який вирощено за технологією “холодного” методу поза теплими приміщеннями, у подальшому практично завжди продуктивніший, ніж тварини, вирощені в традиційних умовах.
Для успішного застосування “холодного” методу вирощування телят потрібно дотримуватись усіх зоотехнічних вимог щодо утримання та повноцінної годівлі тварин і враховувати конкретні умови й можливості господарства. Наприклад, якщо в господарстві немає кваліфікованих тваринників, не побудовано належних приміщень для телят або немає в достатній кількості доброякісних кормів чи соломи для підстилки, — переходити на “холодний” метод вирощування телят не рекомендовано. “Холодний” метод вирощування телят поза теплими капітальними приміщеннями доречно застосовувати не лише в зимово-весняний період, а й у будь-яку пору року.

В. Обливанцов,
доктор с.-г. наук

Роль молозива в житті телят

Статистика свідчить, що, незважаючи на широку програму профілактичних заходів, втрати телят до досягнення зрілості становлять понад 20%, у тому числі в молочний період — 6–10% одержаного приплоду. Причому понад три чверті падежу відбувається в перші десять днів життя, тобто в молозивний період. Ще більше телят у цей період хворіє, переважно на шлунково-кишкові хвороби.

Молодняк, який хворів, відстає в рості, на його вирощування витрачають значно більше кормів, у тому числі дефіцитних молочних. Крім того, збитки є і в затратах на лікування тварин.

Підвищені захворюваність і падіж телят у цей період пояснюються, головним чином, браком у їхній крові специфічних антитіл, які забезпечують імунітет до інфекційних агентів.

Джерелом таких антитіл є молозиво — єдиний продукт годування телят у перші години й дні життя, що забезпечує основні потреби в енергії, пластичних речовинах, вітамінах тощо.

Ці антитіла абсорбуються в тонкому кишечнику, потрапляють у кровоносне русло, забезпечуючи пасивний імунітет упродовж двох-трьох тижнів, тобто до того віку, коли організм теляти здатний до синтезу власних імунних білків.

Крім постачання новонародженого захисними антитілами, найважливіша функція молозива полягає в забезпеченні поступового переходу від внутрішньоутробного харчування плоду речовинами, які надходять до нього з кров’ю матері, до автономного в умовах зовнішнього середовища.

Лактаційний період у корови в середньому триває 280–305 днів. Протягом цього часу склад молока та його властивості суттєво змінюються. Особливо різко це відбувається в перші та останні дні лактації. Молоко перших п’яти-семи днів має назву молозиво, а перед запуском — стародійне. Продукція, яку одержують в інші періоди лактації, має назву нормальне молоко.

Молозиво починає утворюватися в молочній залозі корів у кінці періоду тільності. В цей час під впливом гормональної перебудови організму, обумовленої передусім зміною біосинтезу статевих гормонів (естрогени і прогестерон), а також гормонів передньої частки гіпофізу, спостерігаються значні функціональні та структурні зміни молочної залози, які включають розвиток альвеолярного апарату й диференціацію клітин. Суттєво зростає проникливість альвеол, і це сприяє переходу із крові в секрет молочної залози багатьох біологічно активних речовин, насамперед імуноглобулінів, білків, вітамінів, мікроелементів. Процеси синтезу й селективного переходу в молозиво його найбільш важливих компонентів посилюються з наближенням отелення. Утворення молозива супроводжується суттєвим збільшенням маси молочної залози та інтенсивності її кровопостачання.

Після отелення молозиво за своїми фізико-хімічними властивостями подібне до крові і є основною сполучною ланкою в критичний період переходу теляти від плацентарного живлення до живлення в умовах зовнішнього середовища.

Імуноглобуліни з переходом у кров’яне русло телят не змінюють своєї структури і функції. Пасивно набуті антитіла мають високу активність проти різних антигенів мікробного й вірусного походження.

Телята народжуються майже стерильними. Лише після споживання молозива з’являються гамаглобуліни, а з ними розвиваються й захисні функції проти шкідливої мікрофлори середовища.

За складом і поєднанням поживних речовин молозиво — незамінний корм для новонароджених. Діючи як слабке проносне, молозиво сприяє видаленню з кишківника первородного калу, збуджує престальтику травного тракту й стимулює його нормальну діяльність.

За своїм хімічним складом молозиво в корів буває дуже різним. Це залежить від породи та індивідуальних особливостей тварин і умов експлуатації худоби.

Молозиво містить майже вдвічі більше сухих речовин білків, жирів, мінеральних солей і вітамінів (табл.).
[Ви повинні бути зареєстровані та підключені , щоб побачити посилання]
Проте головна відмінність молозива від молока полягає в тому, що молозиво містить велику кількість білків (понад 20%) і понад 75% альбуміну та глобуліну, тоді як у молоці їх близько 15%, у ньому порівняно мало цукру (близько 2,7%) і підвищена кислотність (понад 40° Т).

Молозиво в перші три-п’ять днів різниться зі звичайним молоком і за зовнішнім виглядом. Воно має жовтуватий відтінок, густу, в’язку консистенцію, своєрідний запах і солонуватий смак.

Поживна цінність 1 кг молозива в перший день лактації дорівнює в середньому 0,43 к. о. з 93–96 г перетравного протеїну, що в 1,5–2,5 раза вище за поживну цінність молока. Поживні речовини молозива організм теляти засвоює майже повністю.

За нормальних умов концентрація імуноглобулінів у сироватці крові теляти досягає максимуму через 24 години після народження. Потім їх рівень знижується, досягаючи мінімуму між другим і п’ятим тижнями життя тварини. Швидкість зниження залежить від кількості імуноглобулінів, які теля одержало з молозивом і які абсорбувалися в кишково-шлунковому тракті, а також від інтенсивності їх ендогенного синтезу, що починається уже з перших днів життя теляти. Відомо, що за розвитком органів травлення телята раннього віку різко відрізняються від дорослої великої рогатої худоби. У них відносно добре розвинений сичуг, а передшлунки — слабо й не беруть участі в харчотравленні.

У новонароджених відмічається висока проникність кишкового гістогематичного бар’єру. В перші 24–36 годин життя через стінку кишківника проходять у незмінному вигляді гамаглобуліни і лейкоцити, які містяться в молозиві і відіграють велику роль у захисті молодого організму від дії умовно-патогенної мікрофлори. Після цього засвоюваність імуноглобулінів у кишківнику значно знижується. Дослідженнями встановлено зв’язок між низьким вмістом імуноглобулінів у сироватці крові й підвищеною захворюваністю та падежем новонароджених телят.

Однією із важливих умов вигодовування молодняку є перша годівля молозивом (із соскової напувалки або природним підсосом) якомога швидше після народження. Перша порція молозива повинна становити близько 5,0% їхньої живої маси під час народження, а за добу — не менше 10–12%.

Запізніле випоювання молозива призводить до заселення органів травлення телят гнилосною мікрофлорою і подальшого загнивання білків молозива або до токсикозу й загибелі тварини. Не слід згодовувати телятам молозиво від корів із маститом та тим, що реагують на лейкоз, а також холодне молозиво. Перехід від молозива на інші корми (ЗНМ, наприклад) повинен бути поступовим.

Теля на підсосі або за ручного випоювання одержує протягом перших діб 25–30 кг молозива. Тоді як у корів спеціалізованих молочних порід із надоєм 5000–6000 кг середньодобовий надій у перші дні після отелення становить 15–20 кг, а за п’ять діб лактації корова дає близько 100 кг молозива. Отже, в господарствах створюються значні надлишки цього продукту. Відомо, що, відповідно до законодавства, молозиво не підлягає здаванню на молочні підприємства й не може бути використане для харчування людей. На молочних заводах для вироблення масла використовують молоко від корів не раніше як через шість днів після отелення, а для варіння сиру — через вісім днів. Тож надлишки використовують для годівлі молодняку або утилізують. Такий стан не можна вважати нормальним, а тому в багатьох країнах учені ведуть пошук ефективних шляхів використання молозива, яке залишається після випоювання телят.

За наявності надлишку молозива його доцільно згодувати телятам старших вікових груп. При цьому молозиво слід розбавляти молоком, ЗНМ, відвійками або водою у співвідношенні 2:1. За цих умов не знижується швидкість росту тварин і заощаджується молоко, відвійки і ЗНМ.

Зберігання й консервування молозива

У гігієнічних умовах і на холоді молозиво зберігається два-три дні, а в холодильнику за температури 4°С — близько восьми діб. Деякі фахівці надлишки молозива рекомендують заморожувати при мінус 18...20°С в холодильних камерах. Зберігають і заморожують молозиво частіше першого надою. Технологія заморожування дає можливість згодовувати телятам, які народилися в зимово-весняний період, літнє, значно якісніше молозиво. Згодовування телятам протягом трьох днів життя розмороженого молозива температурою 38...40°С суттєво підвищувало вміст каротину й вітаміну в сироватці крові.

Для збереження молозива застосовують також методи ферментування або сквашування. Як водиться, молозиво сквашують за температури навколишнього середовища. Роблять це двома способами: природним та із застосовуванням добавок — консервантів або мікробіальних культур. Оптимальна температура сквашування — не вище 25°С. За вищих температур (32...39°С) часто розвивається гнилосна мікрофлора, різко підвищується кислотність, і молозиво стає непридатним для годівлі телят. Після сквашування молозиво можна зберігати за температури 12...14°С близько чотирьох тижнів. Сквашене молозиво випоюють так само, як і свіже: із соскових напувалок або відер. Молозиво перед випоюванням перемішують, бо під час зберігання воно розшаровується. Найчастіше молозиво природного сквашування застосовують для годівлі телят (із другого-третього дня до чотирьох- п’ятитижневого віку). Середньодобовий приріст у цьому разі сягає 800 г. Згодовуючи сквашене молозиво телятам після дво-, триденного віку, його зазвичай розбавляють, як свіже молозиво. Розбавляти молозиво можна й до сквашування.

Для зберігання надлишків молозива використовують і хімічні консерванти. Найчастіше — органічні кислоти та їх солі: молочну, мурашину, пропіонову кислоти тощо. Таке молозиво бажано використовувати телятам старшого віку. Сквашування молозива проводять також за допомогою бактеріальних заквасок (чисті культури молочнокислих бактерій, 0,5–1,0%).

Молозиво корів використовують і для годівлі молодняку ягнят, поросят, а також для приготування біологічно активних препаратів.

Контроль за якістю молозива

Його здійснюють за концентрацією білка та імуноглобулінів. Принцип методу: концентрація білка та імуноглобулінів у молозиві тісно корелює з його густиною (r =+0,95). Відповідно до показників густини молозива, розроблено шкалу для визначення концентрації білка та імуноглобулінів. Метод належить до групи побічних, достатньо простий і надійний. Лабораторне обладнання: циліндри місткістю 250 мл; ареометри зі шкалою 1,040–1,090; лабораторні колби місткістю 200–250 мл; водяна баня.

Техніка аналізу: порцію молозива наливають у колбу для вимірювання температури і в разі охолодження підігрівають на водяній бані до 20..22°С. Потім молозиво переносять у циліндр, заповнюючи його на 2/3 об’єму, і вимірюють густину за допомогою ареометра.

Наші дослідження засвідчили, що молозиво задовільної якості має таку густину: порція першого надою — 1,052 А° і більше; другого — 1,042–1,051; третього — 1,038–1,041 А°. Визначення густини молозива триває до трьох хвилин на зразок.

На нашу думку, в Україні має бути розроблений стандарт молозива за хімічним складом і захисними властивостями з урахуванням породи, сезону отелення й віку корів.