Українська степова порода бджіл
Українська степова порода бджіл (Apis mellifra acervorum Scor.) сформувалася у зонах Лісостепу і Степу України. Нині найбільш чистопородний її масив у Кіровоградській, Вінницькій, Полтавській та Хмельницькій областях і в сусідніх з ними районах.
Українські степові бджоли продуктивно використовують медозбір з білої акації, еспарцету, гречки, липи, соняшнику. На кращих пасіках Кіровоградської і Полтавської областей збирають понад 80 кг меду на сім'ю. Валовий медозбір кращих сімей у деякі роки досягав 120 кг. Бджоли добре пристосовані до збору нектару із степового різнотрав'я.
П. Л. Снежневський, який багато років працював з українськими степовими бджолами у колишній Херсонській губернії, а потім у Орлі, був вражений їхньою винятковою працьовитістю і витривалістю, здатністю літати на великі відстані (до 7 км) в пошуках корму. Він називав цих бджіл "нашим скарбом".
У 70-х роках минулого століття українських степових бджіл завезли на Далекий схід. Там вони швидко акліматизувалися і розповсюдилися. Є дані про участь їх у формуванні місцевих популяцій бджіл Казахстану та Алтаю. Усе це свідчить про значну екологічну пластичність зазначеної породи.
Забарвлення тіла у бджіл української степової породи переважно сіре. Інколи спостерігається із світло-коричневими плямами на перших двох тергітах черевця. Довжина хоботка робочих бджіл — 6,3—6,7 і навіть 6,9 мм; ширина третього тергіта — 4,6—5,1 мм. Маса одноденних робочих бджіл у середньому становить 105 мг, неплідної матки — 180 мг, плідної 200 мг. Кубітальний індекс — 50—60%. Близько 60% бджіл мають позитивне дискоїдальне зміщення, форма заднього краю воскового дзеркальця випукла більш як у 75% випадків. Печатка меду переважно біла ("суха").
Бджоли миролюбні, помірно прополісують гніздо, інтенсивно будують стільники і нарощують велику силу сім'ї до основного медозбору, стійкі до ряду захворювань (нозематозу, гнильців, падевого токсикозу).
Українські степові бджоли малорійливі й набагато легше, ніж середньоросійські, переходять з ройового стану в робочий. Для цього інколи буває достатньо зірвати всі ройові маточники і розширити гніздо. Вони добре зимують, більш зимостійкі, ніж карпатські, адже умови зимівлі їх у безлісих степових просторах, відкритих для вітрів, були завжди менш сприятливими, ніж у гірських лісових районах.
Плодючість маток у період найінтенсивнішого розвитку становить 1100—1800, а за даними М. І. Дзюби і М. С. Ганошенка (1978); І. К. Давиденко (1991),— до 2500 яєць на добу.
Селекційну роботу з українською степовою породою бджіл проводять Інститут бджільництва ім. П. І. Прокоповича УААН, його філіал (м. Гадяч Полтавської області) та кафедра технології виробництва продуктів бджільництва Національного аграрного університету.
На жаль, в останні десятиріччя українські бджоли зазнали сильного впливу кавказьких і карпатських, що значно ускладнює ведення селекційної роботи. Ряд пасік лісостепової і степової зони укомплектовано помісями невідомого походження і покоління. Вони менш продуктивні, частіше хворіють на нозематоз, більш схильні до роїння, гірше зимують, ніж чистопородні українські.
В сучасних умовах селекція степової породи найефективніша при чистопородному розведенні. Надійним способом збереження і поліпшення цієї породи вважається лінійна селекція і масове розмноження відселекціонованого матеріалу. Основні напрями селекційної роботи — збільшення медової продуктивності та яйценоскості маток і зменшення рійливості. З цією метою Інститутом бджільництва ім. П. І. Прокоповича створюється племінна база бджіл української степової породи на основі відселекціонованого матеріалу більшості областей України. Філіалом інституту проводиться порівняльне випробування сімей нових заводських типів: Новоукраїнського, Вінницького, Луганського та Лебединського. На Чутівському опорному пункті створюється пасіка — резерват степових бджіл з подальшим формуванням чистопородного масиву методом насичення пасік Чутівського району чистопородним племінним матеріалом. Для створення пасіки-резервату використовуються сім'ї Новоукраїнського заводського типу.
Науковими співробітниками філіалу Інституту бджільництва ім. П. І. Прокоповича відселекціоновано кілька (Знам'ян-ська, Л-117, Л-49 та ін.) високопродуктивних ліній українських степових бджіл, створено ряд матковивідних пасік. Особливо слід вказати на бджолорозплідник у Хмельницькій області. На опорному пункті інституту "Поділля" (Вінницька область) створено племінну пасіку — репродуктор українських степових бджіл.
Українська степова порода поєднує в собі цілий комплекс господарськи корисних ознак, а отже, потребує невідкладних заходів щодо її широкого розведення. Інститутом бджільництва та його філіалом активно проводиться робота в цьому напрямі. Територія Кіровоградської і Хмельницької областей оголошена зоною чистопородного розведення українських степових бджіл. Створення в цих областях потужних розплідників, спеціалізованих на виробництві маток, дає змогу значно поширити зони чистопородного розведення. Особливе місце повинен займати новостворений міжрегіональний бджолорозплідник Інституту бджільництва. Важливу роль на нинішньому етапі відіграє розроблений і представлений на затвердження Міністерству агропромислового комплексу України план породного районування бджіл, за яким українська степова порода повинна розводитися у 17 областях України та в Автономній Республіці Крим.
.
