Поліські бджоли

Поліські бджоли належать до темних лісових бджіл, які населяють природно-географічну зону Полісся (північні райони Київської, Житомирської, Чернігівської, Рівненської, Волинської та Сумської областей). Вони древні аборигенні бджоли України, що згадуються при описах господарської діяльності і побуту слов'янських племен (насамперед, древлян) докиївської доби і Київської Русі. Саме ці бджоли забезпечували наших предків медом, воском, різними напоями як для власного споживання, так і для торгівлі на внутрішньому і зовнішньому ринках, вони були також обов'язковою складовою частиною данин, обмінів, подарунків, податків і при справлянні культових обрядів.

Поліським бджолам властиві характерні породовизначні ознаки. Вони переважають інші українські породи (степову і карпатську) за величиною, будуючи комірочки стільника більшого розміру, тому й маса особин, що народжуються, вища. За М. Ф. Шеметковим (1991 p.), робочі бджоли мають живу масу при виході із комірки 125,3 мг, матки — 201,2 мг. У них більший розмір крил та воскових дзеркалець.

Забарвлення бджіл темно-сіре, без жовтизни. Довжина хоботка — 5,9—6,3 мм, ширина третього тергіта — 4,8—5,2 мм, кубітальний індекс — 1,4—1,9, дискоїдальне зміщення негативне. Печатка меду біла ("суха"), стільники будують високоякісні, без воскових перемичок, гнізда прополісують слабо. Породною особливістю є підвищена агресивність. Вони різко збуджуються при огляді сім'ї і нападають на пасічника, збігають донизу, звисаючи на нижній планці вийнятого стільника, в той же час свої гнізда від бджіл-злодійок захищають слабо.

Природно-кліматичні умови середньої європейської частини зумовили високу зимостійкість і витривалість поліських бджіл, їх безоблітний період може становити 6—7 місяців. Породною особливістю, яку відзначають сучасні дослідники, є підвищена опірність до нозематозу та європейського гнильцю, а за падевим токсикозом вони залишають першість лише українським бджолам. Проте на початку століття ряд авторів вказували на спустошення пасік у селянських господарствах саме від гнильцю. Про це повідомляв, наприклад, вчитель Т. Нестерук (1911 р.) при описі стану бджільництва в Овруцькому повіті Волинської губернії.

Післязимовий розвиток бджолині сім'ї розпочинають пізніше від інших порід, однак він відбувається інтенсивно і закінчується до середини червня. Поліські бджоли дуже рійливі, та ця характеристика залежить від об'єму вулика, в просторих сучасних вони рояться менше. Підтримуючий медозбір стимулює нарощування розплоду, але ройовий стан знижує льотну активність, відбудову стільників, розвиток сім'ї. Вивести її з такого стану, застосовуючи сучасні протиройові заходи, неможливо. Це можна зробити лише тоді (І. Г. Багрій, В. Д. Броварський, 1995), коли вийде рій-первак і пасічник знищить усі маточники (крім одного), або із настанням інтенсивного медозбору (3—3,5 кг за добу).

Відмічають високу відтворювальну здатність бджолиних маток у період інтенсивного розвитку — 1500—2000 і до 2500 яєць на добу, що досягає живої маси самої матки. Випадки тихої зміни і співіснування двох маток бувають виключно рідко.

Поліські бджоли цілеспрямовано використовують медозбір із характерних для зони Полісся рослин: гречки, липи, вересу, крушини, лучного різнотрав'я, малини, ожини, тобто для них характерна флороспеціалізація. Однак, оскільки в них короткий хоботок, вони погано відвідують червону конюшину, яка займає на Поліссі значні посівні площі. За умов квітування різних медоносів, а також при слабкому чи непостійному медозборі вони неактивні в його пошуку і значно поступаються за продуктивністю іншим породам.

Медова продуктивність сім'ї поліських бджіл досягає 70 кг.

Вивчення біологічних та господарськи корисних ознак поліських бджіл України, їх випробування порівняно з іншими породами проводилось колишньою Українською дослідною станцією бджільництва в 1964—1972 pp. (А. І. Іванченко, В. І. Чаркіна, П. Г. Зубко, М. А. Бабич).

У середньому від бджолосім'ї пасіки колгоспу ім. Кірова Сарненського району Рівненської області одержували по 30— 34 кг валового меду і 0,3—0,47 кг воску. Встановлені високі фізико-хімічні характеристики воску порівняно з воском інших природно-географічних зон України.

Результати трирічного породовипробування в умовах радгоспу "Комсомолець Полісся" Чорнобильського району Київської області показали деяку перевагу поліських бджіл за валовим збором меду від бджолосім'ї (26,7 кг) над карпатськими (23,4 кг) і сірими гірськими кавказькими (26,6 кг), воскопродуктивність становила відповідно 0,23, 0,33 і 0,19 кг. Поліські бджоли мали кращі показники зимостійкості (відхід у підмор, опоношування гнізд) і нарощування розплоду після періоду спокою. За зимовим споживанням кормів породи характеризувались однаковими результатами.

Колишньою Українською дослідною станцією бджільництва виведено дві лінії поліських бджіл, які були передані для розведення у північні райони вищезгаданих областей України (В. Д. Броварський, І. Г. Багрій, 1995).

Для поліпшення господарськи корисних ознак використовується генетичний фонд карпатської породи бджіл. У державному масштабі селекційну роботу координує Науково-виробничий селекційний та навчальний центр.

М. Ф. Шеметков (1987 р.) вважає, що темні лісові (поліські) бджоли перебувають на межі повного зникнення в результаті завозу інших порід бджіл і безконтрольного їх використання в напрямах поглинального схрещування. Однак, зважаючи на пристосованість до природно-кліматичних умов Полісся і ряд виключно господарськи корисних ознак (висока яйценоскість маток, ефективність монофлорного медозбору, високоякісна воскопродуктивність, стійкість в умовах тривалого безоблітного зимового періоду до ряду захворювань), вони становлять значний інтерес для селекціонерів і виробничників.