Нині виготовимо найулюбленіших дитячих героїв українських казок – Котика та Півника. Це історія про дружбу, вона вчить малюків берегти й захищати побратимів. Створивши її головних героїв, зможемо розповісти своїм дітлахам, як Котик урятував Півника від хитрої Лисички.
Починаємо з основ ляльок. Оскільки техніка, в якій будемо працювати, – текстильна лялька-примітив, то спочатку нам треба намалювати героїв, тоді викроїти їх і зшити, а потім зодягнути. Отож почнемо з Котика.
Промальовуємо на тканині тулуб з головою та вушками, окремо – задні й передні лапи. Висота ляльки – 22 см, обхват талії – 17 см. Задні лапи кроїмо товщими за передні (різниця приблизно 1 см), за довжиною всі лапи однакові. Вирізаємо викрійки, у нас мають вийти дві деталі для тулуба та 8 деталей для лап. Зшиваємо їх вручну чи на машинці. Не забувайте залишити отвори для наповнення. Тепер вивертаємо деталі й начиняємо їх синтепоном. Зшиваємо ляльку докупи. Робимо нашому Котику мордочку. Промальовуємо очі, ніс, рот та вуса, а тоді вишиваємо їх крученими нитками чорного кольору (традиційний «ірис» для цього ідеальний).
Котик готовий, тепер його треба одягнути. Зшиємо для нього сорочку та шаровари, а також шапку та кожушину. Не можна забувати й про писану торбу – атрибут казки «Про Котика та Півника» – саме ту, в яку Котик посадив лисенят та повісив на сухій вербі як помсту Лисиці за те, що викрала Півника.
Тепер беремося за самого Півника, через якого й заварилася вся «каша»: такий уже він принадний був для Лисички, що та тричі його викрадала, а Котику він був настільки дорогим, що тричі кидав усі справи, аби врятувати друга.
Отож кроїмо основу ляльки. Вона складатиметься із двох деталей тулуба з головою та лапами, двох стилізованих крил (4 деталі) та лап (2 деталі). Ще треба вирізати гребінець (2 деталі) й «сережки» під дзьобом (2 деталі) з червоної тканини.
Вивертаємо викрійки, зшиваємо їх та наповнюємо синтепоном.
Тепер одягаємо Півника в сорочку й штани та підперезуємо поясом.
Усе, ляльки готові. Можна відтворювати казку в домашньому театрі, та й не тільки цю. Якщо у вашому арсеналі є казкові герої з наших попередніх майстер-класів, то можна відтворити інші відомі народні казки – наприклад, «Пан Коцький» чи «Казка про дідового півника».
І насамкінець – трохи про символіку наших сьогоднішніх героїв.
З Котиком малюки знайомляться найперше – він приходить до них ще в колискових. І уявляється дитині, як добрий захисник, що муркоче біля колисочки, сон навіває. Відома українська етномузиколог, учасниця культового фольклорного гурту «Древо» Ганна Коропніченко розповідає, що раніше в селах не вживали слова «колискова пісня», а казали: «Прийшов вечір – час «котка» співати». Справді, головний герой більшості колискових – котик. У народі вірили, що ця тварина може забирати на себе зло, тому її першою запускали в хату й клали в колиску ще до того, як туди лягала дитинка.
Але існували й протилежні вірування. Ми досі переконані: якщо чорний кіт перейде дорогу – до невдачі. Якщо приблудний кіт прибився до хати, вважали, що це на біду. А в казках чорний кіт дуже часто служить відьмам. Утім не можна було вбивати кота, бо людина, казали, сім літ знатиме тільки лихо.
А от півень – герой більш однозначний. Для українців це символ сонця (недарма слов’янська назва когута – «будимир»), його співу бояться злі сили (предки вірили, що після третіх півнів – знак рівної часової відстані від півночі до вранішньої зорі – усяка нечисть втрачає владу). Вважали, що існує півень-царик, якого боїться сам диявол. Саме через цю властивість півня чумаки брали його із собою в дорогу.
Півень був також символом вогню (йому приписувалася здатність захищати дім) – звідси зображення півня на шпилях та дахах.
Ще йому приписували дар пророкування (згадаймо російську казку «Про золотого півня»). У фольклорі цей птах – також символ войовничості («ходити півнем», битися «як два півні»).
Тетяна КОГУТИЧ